середа, 16 січня 2019 р.

Важлива книга для нашого краю


Фатула Юрій 

«Неси мамці жалість мою…» Закарпатці у Першій світовій війні

Військово-історичне дослідження, в якому на основі маловідомих архівних та бібліографічних даних описана участь у Першій світовій війні солдатів різних національностей, мобілізованих з території сучасного Закарпаття. Подана достовірна інформація про військові операції, в яких воювали закарпатці, описані найбільші бої та військові операції, в яких вони брали участь. Вперше наведені військові кладовища, на яких були поховані сини Срібної Землі. На підставі опрацьованих архівних матеріалів міст Прага та Будапешт складений мартиролог, який містить 1516 прізвищ вояків з інформацією про дату, обставини, місце загибелі та місце поховання кожного. Алфавітний покажчик полеглих дозволяє нащадкам – сучасникам знайти і вшанувати своїх предків, яким випала драматична доля свого покоління.
Призначена для істориків, краєзнавців, військових, для всіх, кому не байдужа історія рідного краю, кому важливий і дорогий свій родовід.

За фахом Юрій Фатула – лікар-хірург, але історією, краєзнавством цікавився давно. Як він сам зізнається, поштовхом до написання праць з історії стали пошуки прадіда. Власне друга книга «Неси мамці жалість мою…» присвячена Томашу Фатулі, солдатові Австро-Угорської армії, який загинув 1918 року. Після дослідження тисяч документів і написання двох книг сотні людей знайшли своїх родичів, проте сам автор прадіда так і не знайшов. «Але пошуки тривають!» – запевняє Юрій Фатула.

Письменник розповідає про свою роботу: «Книга вийшла восени цього року і багато матеріалів, які до неї увійшли, публікуються вперше в українській документальній літературі. Це стосується мартирологи, де є 1516 солдатів, які були мобілізовані і загинули у Першій світовій війні. Цей матеріал складений на підставі карток загиблих Чеського військового державного архіву. Разом зі своїми однодумцями ми проглянули 180 тисяч таких карток і відібрали 4 тисячі карток солдатів, які були мобілізовані із населених пунктів, котрі зараз знаходяться на території Закарпатської області та були поховані на величезній території, яка простягається через півсвіту. Географія військових поховань – від Петропавловська-Камчатського через Росію, Середню Азію, Україну, східні та центральноєвропейські країни і аж до Італії. Крайня точка поховання нашого солдата це Петропавловськ-Камчатський в Росії, крайня західна – біля острова Сардинія в Італії.
 Частина солдат загинула в бою, частина – у військових шпиталях, частина в таборах військовополонених і довідатися, де лежать ті солдати – непросто. У книзі для полегшення пошуку є алфавітний покажчик. Кожен читач може знайти прізвище, яке його цікавить, і швидко дізнатись всю наявну інформацію.

Наші земляки лежать у багатьох європейських країнах: в Угорщині, Польщі, Румунії, Словенії, Боснії, Герцеговині, Сербії, Італії, Австрії. У книзі інформація щодо поховань на території чотирьох країн – Словенія, Італія Словаччина і Україна. І тут є деякі важливі для закарпатців об’єкти і я переконаний, що настане час, коли ми прийдемо туди  із вінками, щоб вшанувати наших земляків-солдатів. Один із таких об’єктів – це церква Святого Духа на Яворці у Словенії в Юлійських Альпах. У церкві є таблиці з іменами воїнів, що загинули у цих місяцях у Першій світовій війні. Серед них є багато закарпатців».
«— Книга – це одна з перших спроб заповнити «білі плями» нашої регіональної історії періоду Першої світової війни. Акцент книги спрямований в першу чергу на гуманітарний аспект проблеми: вперше сотні закарпатських родин зможуть знайти повні офіційні дані про своїх полеглих пращурів, дізнатись обставини їхньої загибелі та місця вічного спочинку. А сумна географія військових поховань наших земляків просто вражає! Вона простягається через півсвіту: від Камчатки, через увесь Сибір, Середню Азію, європейську частину Росії, через всю Україну,східно- та центральноєвропейські країни, аж до Італії.
У першому розділі книги описано бойовий шлях військових підрозділів австро-угорської армії, мобілізаційними округами яких були території, що нині входять до Закарпатської області. Відповідно, у них служили і воювали більшість вояків з нашого краю. Це три полки загальної армії (85-й Мараморосько-Угочанський, 66-й Унгварський, та 65-й Березький), два піхотні полки угорського гонведу (11-й Мункачський та 12-й Сатмарський) і два польові єгерські батальйони (29-й і 32-й).
У другому розділі описуються найбільші військові операції та бойові події, в яких брали участь ці підрозділи. Сини Срібної Землі воювали на всіх фронтах Першої світової війни і брали участь у всіх її основних битвах.
У третьому розділі вперше описано окремі військові кладовища часів Першої світової війни на території чотирьох країн (Італії, Словенії, Словаччини та України), де спочивають наші пращури. А загалом наші солдати знайшли свій останній спочинок в Австрії, Албанії, Боснії і Герцеговині, Польщі, Румунії, Сербії, Угорщині, Хорватії, Чехії, Чорногорії, а також в Росії, Казахстані, Туркменії, Узбекистані. Наші пращури були поховані на військових цвинтарях багатьох європейських столиць(Братислава, Будапешт, Відень, Загреб, Київ, Любляна, Прага, Рим, Сараєво, Тирана) та великих європейських міст(Брно, Грац, Дебрецен, Егер, Кошице, Краків, Лінц, Львів, Неаполь, Палермо, Сегед, тощо).
Четвертий розділ містить мартиролог з 1516-ти полеглих вояків. Це - офіційні дані чеського військового державного архіву (м. Прага). Мартиролог був доповнений також інформацією про 113 вояків з матеріалів Угорського Інституту та Музею військової історії (м. Будапешт). У книзі наводяться дані про вояків з Марамороського та Угочанського комітатів (нині, в кордонах сучасної України, це переважно п’ять районів Закарпатської області: Виноградівський, Міжгірський, Хустський, Тячівський і Рахівський). Інформація розподілена по кожному місту і селу цих районів, що дозволяє оцінити приблизні втрати кожного населеного пункту у війні. Наведені сумні цифри, безперечно, не є повними і остаточними. Частина матеріалів по загиблих вояках знаходиться в австрійському та угорському архівах. Значну частину інформації по зниклим безвісти взагалі важко відновити. Тому реальні цифри втрат, вірогідно, удвічі більші. Але на сьогоднішній день це перші, опубліковані в українських джерелах, офіційні дані про військові втрати нашого краю у Першій світовій війні.»

У книзі наведені дані стосовно полеглих солдат родом з населених пунктів Рахівського району:
м. Рахів (43 прізвища)
с. Білин (9 прізвищ), 
с. Біла Церква (12 прізвищ), 
с. Богдан (33 прізвища) ,
смт. В. Бичків (41 прізвище), 
с. Верхнє Водяне (35 прізвищ), 
с. Ділове (17 прізвищ), 
с. Кваси (6 прізвищ), 
смт. Кобилецька Поляна (6 прізвищ), 
с. Косівська Поляна (12 прізвищ), 
с. Луг (2 прізвища), 
с. Росішка (4 прізвища), 
с. Середнє Водяне (32 прізвища),
 смт. Ясіня (73 прізвища).


Відгук про книгу історика-краєзнавця Миколи Івановича Ткача:
«Я схиляю голову перед Юрієм Фатулою, лікарем за фахом, з приводу тих матеріалів періоду Першої світової війни, які він зі своїми однодумцями тривалий час опрацьовував у архівах, а потім видрукував у книзі «Неси мамці жалість мою…». Цієї теми, крім загальних відомостей про період 1914-1918 років в підручниках з новітньої історії, ніхто з істориків не висвітлював так глибоко й всесторонньо, і, насамперед, про ті події, які пов'язані з нашим краєм. Для багатьох жителів населених пунктів Рахівщини. як і для інших районів Закарпаття, найціннішим у цій роботі є те, що вони нарешті хоч дещо дізнаються про своїх забутих предків, яких тодішня влада забрала від їх родин на війну, яку проти волі народів розв'язали тодішні монархи,  троюрідні брати, -  Австро-Угорщини, Німеччини, Росії та деяких інших держав. Це дійсно була «біла пляма» нашої історії до публікації цієї роботи. Нехай є деякі неточності у прізвищах, бо мадярські писарі записували їх так як вони вимовлялися на мовах місцевих людей і діалектах, нехай нікого немає із тогочасних жителів, уже відійшлих у інший світ, які би підтвердили чиї то предки, адже уже минуло 100 років з тих кривавих подій, але сам факт їх згадки з етичної точки зору є надзвичайно цінним. Дійсно, важко встановити хто з них до якої родини належав, адже окремі з тих чи інших причин просто зникли і тепер територіально-адміністративний поділ населених пунктів району дещо інший, зокрема, значно збільшилася кількість сіл, яких раніше не було. Тут можна назвати Лазищину, Чорну Тису, Луги, Розтоки, Видричку, Костилівку, Вільховатий, Хмелів, Водиця та ін. Але важлива робота, можливо найважливіша в житті Юрія Фатули зроблена, адже повернуті імена навічно забуті й вказані місця їх поховань.
В книзі вказані відомості про 324 загиблих тодішнього Рахівського округу на теренах війни. Тут уже нам потрібно додати ще 37 загиблих вояків із солотвини, адже цей населений пункт до кінця 50-х початку 60-х років ХХ сторіччя належав до Рахівщини, і кількість відомих загиблих становить 361. Книга свідчить, що втрати були значно більшими й їх імена, можливо, так і залишаться невідомими (може бути в межах 50% від їх загальної кількості), хіба ентузіастам пошуків у архівах міст Відня, Будапешта, Бая –Маре, Львова, Сиготу та деяких інших, з часом вдасться віднайти відомості про кожного з них. Це було би майже рівносильно подвигу, що вже частково здійснили Юрій Фатула і його спільники.
Також цінними є відомості про участь на війні 85-го Мараморосько-Угочанського полку, в складі якого в основному воювали вихідці Рахівського округу, які підлягали призову. А їх було чимало, але встановити ту кількість, думається, неможливо, хоча старожили у свій час казали з цього приводу, що «кілько було хат, тілько було забрано на войну». Цікаві тут є спогади про пережите у Першій світовій війні вихідця із Великого Бичкова Чічака Івана Васильовича, який під час затишшя між боями на Російському фронті, в тому числі й під час визволення Львова, записував їх під назвою «Хроніка моїх військових літ». Ця робота й понині зберігається у його нащадків і дещо доповнює той матеріал, який викладений у книзі Юрія Фатули. Характерно, що ці записи вів латинським шрифтом, але українською мовою з бичківським діалектом, бо змалку за Австро-Угорщини навчався у школі з угорською мовою навчання, адже жодного дитячого навчального закладу з русинською (українською) мовою навчання за кириличним алфавітом, в тому числі й церковного, з 1907 до 1918 року на Рахівщині, як і на Закарпатті не було.
Як відомо з праці Юрія Фатули, 85-й полк загального війська австро-угорської армії, протягом всієї війни воював на Російському, Італійському, Сербському та Румунському фронтах. Але найбільше приймав участь у боях з російською царською армією, в складі військових частин якої було чимало українців з підросійської України. У своїх спогадах "До волі" Степан Клочурак, очільник Гуцульської Республіки 1918-1919 років у Ясінях й інших околиць Рахівщини та міністр в уряді Августина Волошина періоду Карпатської України писав, що восени 1914 року, коли в селах Рахівської округи побували російські війська, то ясінчани й жителі інших населених пунктів зустрічалися з солдатами, які розмовляли так як і вони. Тоді для них остаточно стало зрозумілим, що вони є частиною великого українського народу, від якого їх відірвано кордонами, встановленими іноземними пануючими династіями. З тих пір і зародився на Рахівщині та інших місцях рух за возз'єднання з Великою Україною. В цьому теж полягає значення виданої Ю. Фатулою праці, адже він теж згадує про перехід через Карпати росіян.
Для мене, ще з підліткового віку, Велика війна, як її дехто називав у 20-30-х роках ХХ сторіччя, була дещо більш відома по її окремих епізодах із розповідей та їх переказів рідними від моїх дідусів Івана і Дмитра, які воювали в австро-угорській армії на Італійському фронті уже наприкінці війни. Та й через Рахівський округ, за оповідями тодішніх старожилів, чотири рази, восени 1914 і у серпні 1916 років, прокочувалася лінія фронту. Особливо дідусі зазнали неймовірних поневірянь, страхів за своє життя, побоїв і знущань з боку угорських офіцерів, їх неповаги до всього русинсько-українського, але з війни повернулися живими, хоча наслідки її травм вони, так як і їх рідні, відчували до кінця своїх днів. А проходили військову службу у 85-му Мараморосько-Угочанському полку і теж призивалися у Мараморош-Сиготі. Дід Іван, після нищівної поразки Австро-Угорщини. благополучно повернувся додому з розформуванням полка у Сиготі. Другий дідусь Дмитро у боях обморозив ноги, як він за життя часто згадував, на місцині з назвою Грапа (очевидно мова може йти про гори Монте Граппа на півночі Італії), а потім уже хворий, потрапив у полон. Тим більше, що він не прагнув стріляти в італійців, бо вони, а їх було тоді до 16 тисяч чоловік, у 90-х роках ХІХ сторіччя будували через Рахівщину залізницю. Він працював з ними та й взагалі не хотів вбивати людей, бо був дуже віруючою людиною. До літа 1920 року перебував у таборі військовополонених в Ламбардії, де лікувася, адже йому загрожувала ампутація пальців обох ніг. Звідти приніс особливий християнський (так званий Ламбардський) хрест, який потім висів у його гуцульській хаті на чільному місці біля образа Святого Николая, поки її не розібрали після його досить ранньої смерті від хвороб із-за отриманих ран на війні. Коли повернувся, то вдома його чекали лише четверо дітей, старшому з яких було 12 років. Жінка (моя бабуся) вже декілька місяців перед тим померла із-за непосильної праці, хвороб та поневірянь за його долю, адже війна скінчилася майже три роки тому. а він все ще не повернувся і звістки ніякої… »

 Довідка про автора

Фатула Юрій Михайлович – лікар –практик, за спеціальністю хірург, кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургічних дисциплін факультету післядипломної освіти Ужгородського національного університету. Народився 1963 року в м. Хуст на Закарпатті, проживає в м. Ужгород. Автор численних медичних наукових статей, навчальних посібників, хірургічних патентів.
Протягом останніх років, паралельно з медичною діяльністю, почав активно вивчати історію свого рідного краю. Результатом цих пошуків стала його перша книга – «Ярослав Достал. Підкарпатська Русь» (видавництво «Карпати», Ужгород, 2014), яка була презентована на Львівському книжковому форумі та на 21-му міжнародному ярмарку і літературному фестивалі «Світ книги» у Празі (травень 2015р.), а також стала переможцем обласного конкурсу «Книга - Фест» у номінації «Туризм і рекреація».
Другим виданням у творчому доробку автора стала книга «Полеглих ми так і не поховали…» (видавництво «Патент», Ужгород, 2016) – глибоке військово-історичне дослідження маловідомих і недостатньо вивчених сторінок Першої світової війни. В книжці описаний бойовий шлях одного з полків австро-угорської армії, 85-го Мараморосько-Угочанського, який формувався на території сусідніх земель сучасних Угорщини, Румунії та Закарпатської області України. Ця праця стала першою в сучасній українській документальній військово-історичній літературі, в якій подана вичерпна і всебічна інформація про один з військових підрозділів того періоду.
Книга «Ярослав Достал. Європейське коріння» (видавництво «Карпати», Ужгород, 2016) стала наступним творчим надбанням автора, в якому розкриваються нові яскраві сторінки регіональної історії Закарпатського краю у період Чехословацької республіки 1919-1938 років, що переконливо свідчать про глибокі європейські коріння Срібної Землі. Книга стала одним із переможців загальнодержавної програми «Українська книга - 2016», що проводиться Державним комітетом телебачення і радіомовлення України.
Нова творча сходинка Юрія Фатули – книга «Неси мамці жалість мою… Закарпатці у Першій світовій війні» - є продовженням дослідження автором теми Великої війни у регіональному вимірі, повертає із тривалого забуття тисячі імен та трагічних доль солдатів, уродженців Срібної Землі.
Усі книги Юрія Фатули є результатом багаторічних архівних та бібліографічних досліджень, безпосереднього виїзду автора на місця подій, творчого спілкування з багатьма краєзнавцями, істориками не лише з України, а й із Словаччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії. Книги Юрія Фатули для читачів, кому не байдужа історія рідного краю, кому важливий і дорогий свій родовід.

Запрошуємо всіх, хто хоче дізнатись про долю свої загиблих прародичів у Першій світовій війні і місце їх поховання, відвідати краєзнавчий відділ нашої бібліотеки та ознайомитись з цим унікальним виданням. 

Немає коментарів: