А серце б'ється, ожива, Як їх почує!»
(Тарас Шевченко)
Рідна мова - це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – в
нашій славній Україні. Тут жили наші
прадіди, діди, живуть наші батьки
– тут коріння роду українського. І де б ми не
були, скрізь відчуваємо поклик
рідної землі, хвилюємося аж до
сліз, зачувши рідне слово.
21 лютого відзначаємо Міжнародний день рідної мови. Це унікальне свято. Воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об`єднала спільна історична доля.
Мова – це той інструмент , який єднає
націю, народність, народ до
єдиного цілого. Це великий скарб, який
треба шанувати, берегти і розумно
збагачувати.
22 лютого в читальній
залі відбулось свято рідної мови під назвою «Мова - це нації, спільність і час»,
в якому взяли участь учні 9-го класу Рахівської ЗЗСО№3 під керівництвом вчителя
української мови та літератури Калинської Галини Володимирівни, бібліотекаря
Рахівської ЗЗСО№3 Томашук Ганни Іванівни та ведучої нашого свята Колачук
Любові. Організатор заходу – працівниця Рахівської публічної бібліотеки
Юришинець Наталія.
Для відвідувачів бібліотеки та учасників заходу улаштовано книжкову
виставку «Мова – ДНК нації», на якій розміщено книжкові видання, що сприятимуть
поглибленому вивченню рідної мови та граматики.
Шануймо свою мову не з примусу, а лише за покликом власного сумління та
гідності.
А завершити хочеться поетичними рядками Ліни Костенко:
Ти знаєш, мови кращої
нема, ніж українська мова.
Прислухайся до
звуків. Ти подих затаїв? -
Цвірінькання пташок,
дзвіночок лагідного слова,
Тож мови кращої нема,
як українська мова.
Я інші мови поважаю,
але якось інакше їх сприймаю.
Та це ж природньо, бо
«своє» - ти серцем розумієш,
Душею відчуваєш, що ж
подієш?
Я мови інші чула, то так у них (мені в уяві це здається)
Щось замість слова
бовкає, та по залізу ріже і скрегоче,
Чи гуркає, мов в
жорнах, чи хлище батогом і б’ється,
То клацає, як звір
зубами, неначе з’їсти тебе хоче.
А наша – річечкою
тихою тече,
Пройме наскрізь і згладить - не завадить.
Часом, дзюркоче і
бринить,
Як в струнах тих
чудних.
Як неспокійне
серденько бува твоє –
Тоді ніби шепоче щось
пророче,
І лагідними дотиками
звуків чарівних
Здається, лікувати
хоче.
Тож не даремно в
хорошії часи і в час буремний,
Казали: є така
країна, що має назву УКРАЇНА,
Що в неї є співуча
мова – «СОЛОВ’ЇНА»,
Бо так Тарас, коли
оспівував її,
То влучно солов’їною
назвав.
А він не простачок
якийсь тобі,
А геній,
Тож дуже добре знав,
що він казав!
Немає коментарів:
Дописати коментар