Мова - це нації, спільність і час (до Міжнародного дня рідної мови)

 «Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого. 

А серце б'ється, ожива, Як їх почує!» 

(Тарас Шевченко)

Рідна мова - це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними  надбаннями. 

Щасливі ми, що народилися  на такій чудовій, багатій, мальовничій  землі – в  нашій  славній  Україні. Тут жили  наші  прадіди, діди, живуть  наші батьки – тут коріння  роду  українського. І де б ми  не  були, скрізь  відчуваємо  поклик  рідної землі, хвилюємося  аж  до  сліз, зачувши  рідне слово.

21 лютого відзначаємо Міжнародний день рідної мови. Це унікальне свято. Воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об`єднала спільна історична доля.

Мова – це  той  інструмент , який  єднає  націю,  народність, народ до єдиного цілого. Це великий  скарб, який треба шанувати, берегти  і  розумно  збагачувати.

22 лютого в читальній залі відбулось свято рідної мови під назвою «Мова - це нації, спільність і час», в якому взяли участь учні 9-го класу Рахівської ЗЗСО№3 під керівництвом вчителя української мови та літератури Калинської Галини Володимирівни, бібліотекаря Рахівської ЗЗСО№3 Томашук Ганни Іванівни та ведучої нашого свята Колачук Любові. Організатор заходу – працівниця Рахівської публічної бібліотеки Юришинець Наталія.

В ході свята учні дізнались цікаві факти про різні мови та діалекти, які існують в світі, їх розповсюдження та особливості. Але головною родзинкою свята все ж є наша рідна українська мова. Наша мова -  це душа мільйонів українців, загартована історією й відточена творчістю найталановитіших письменників. Також згадали українських літераторів, які  дали змогу нам насолодитися світовими скарбами літератури засобами рідної мови, зробили їх доступними широкому колу читачів. Завдяки праці і таланту Миколи Лукаша, Максима Рильського, Івана Франка, Пантелеймона Куліша, Миколи Зерова, Лесі Українки та багатьох інших перекладачів-літераторів ми маємо змогу доторкнутися до неповторності, до душі цілого світу. Під час свята учениці Полянська Марина, Пріц Меланія, Леле Марія та Мицак Євгенія декламували вірші українських письменників про нашу рідну мову. Педагог-філолог Галина Володимирівна акцентувала увагу учнів на необхідності глибокого вивчення мови, її розповсюдження та повсякденного застосування, адже українське Слово є для нас духовним джерелом самого життя.

Для відвідувачів бібліотеки та учасників заходу улаштовано книжкову виставку «Мова – ДНК нації», на якій розміщено книжкові видання, що сприятимуть поглибленому вивченню рідної мови та граматики.

Шануймо свою мову не з примусу, а лише за покликом власного сумління та гідності.

А завершити хочеться поетичними рядками Ліни Костенко:

Ти знаєш, мови кращої нема, ніж українська мова.

Прислухайся до звуків. Ти подих затаїв? -

Це ж музика, це переливи шелесту гаїв,

Цвірінькання пташок, дзвіночок лагідного слова,

Тож мови кращої нема, як українська мова.

 

Я інші мови поважаю, але якось інакше їх сприймаю.

Та це ж природньо, бо «своє» - ти серцем розумієш,

Душею відчуваєш, що ж подієш?

 

Я мови інші чула, то так у них (мені в уяві це здається)

Щось замість слова бовкає, та по залізу ріже і скрегоче,

Чи гуркає, мов в жорнах, чи хлище батогом і б’ється,

То клацає, як звір зубами, неначе з’їсти тебе хоче.

 

А наша – річечкою тихою тече,

Та гріє душу, не пече.

Пройме наскрізь і згладить - не завадить.

Часом, дзюркоче і бринить,

Як в струнах тих чудних.

Як неспокійне серденько бува твоє –

Тоді ніби шепоче щось пророче,

І лагідними дотиками звуків чарівних

Здається, лікувати хоче.

 

Тож не даремно в хорошії часи і в час буремний,

Казали: є така країна, що має назву УКРАЇНА,

Що в неї є співуча мова – «СОЛОВ’ЇНА»,

Бо так Тарас, коли оспівував її,

То влучно солов’їною назвав.

А він не простачок якийсь тобі,

А геній,

Тож дуже добре знав, що він казав!