Андрій Поп’юк народився
08.12.1940 року в с. Ясіня у багатодітній сім’ї за Угорщини. Батько, Андрій, в
основному працював на лісорозробках, а мама Марія
(в дівоцтві Попович), займалася домашнім господарством та вихованням дітей,
яких в сім’ї було восьмеро. Змалку малий Андрій допомагав батькам по
господарству, зокрема, доглядав на високогір’ї за домашньою худобою, що сприяло
вироблення у нього любові до Карпатських полонин та вершин, а це вплинуло у майбутньому
на вибір його професії. 1
вересня 19 48 року почав вчитися у Ясінянській семирічці, а потім
навчався у селищній середній школі робітничої молоді, яку закінчив у 1958 році.
У цей же період уже працював сільським поштарем, а потім будівельником у
Ясінянському лісокомбінаті. З 1959 по 1962 рік проходів строкову службу в
армії, а після демобілізації влаштувався інструктором гірськолижного і
пішохідного туризму на Ясінянській турбазі, де пропрацював до пенсійного віку. Із
закінченням Львівського інституту фізкультури у 1968 році, де вчився заочно,
був призначений старшим інструктором турбази.
За період роботи старанно
відносився до своїх обов’язків, адже супроводжувати групи туристів під час їх
походів на найвищі вершини Українських Карпат, а саме: на Говерлу, Петрос,
Поп-Іван Чорногірський, Близниць та інші й автобусом по Закарпаттю, а вони не
були просто прогулянками, адже як інструктор відповідав за здоров’я і життя
людей, в чому також допомагала служба порятунку. Він та його підлеглі
справлялися з цим завданням належним чином. А щоб ще раз нагадати про
небезпеку, яка чатувала туристів під час походу, їм пропонувалося знайти свій
камінь і покласти на досить високу купу каміння під час підйому в гору, яка
нагадувала їм про загиблих туристів під сніговими лавинами 1959 і 1961 років.
А.Поп’юк
ще тоді не працював на турбазі. І як наслідок, у 1971 році нагороджений орденом
Трудового Червоного Прапора. В цьому ж році Ясінянська турбаза, вже під назвою
«Едельвейс», методичним відділом Української центральної ради по туризму і
екскурсій була затверджена як опорною навчальною базою для підготовки
інструкторів гірськолижного та пішохідного туризму для Закарпаття,
Івано-Франківщини та Криму. Тут реально, під керівництвом А. А. Поп’юка,
пройшли підготовку сотні людей цієї спеціальності. У 1976 році був занесений на
районну дошку пошани, згодом і на обласну, де його фото-світлина висіла аж 14
років, а в 1992 році й на Всеукраїнську. В 1988 році нагороджений найвищим
нагрудним значком Центру ради по туризму СРСР «За розвиток туризму і
екскурсій». Про сім’ю Поп’юків відзнято документальний фільм, який викладено у
мережу Інтернет. Український письменник Федір Зубанич у книзі «Беркут – птах
гірський», яка вийшла з друку у видавництві «Дніпро» в 1984 році, написав про
Андрія Поп’юка нарис, у якому його заняття інструктора гірського туризму
порівняв з летом того гірського птаха, адже він успішно провів тисячі
турпоходів по рідних Карпатах. В 1973
році А.Поп’юк підготував матеріал для буклету «На Близниці 1883 м», який
витримав два видання загальним тиражем 110 тисяч примірників. Особливо для
нього був знаменний 1975 рік, адже тоді його було нагороджено срібною медаллю
відділу «Праця і відпочинок» та грошовою премією ВДНГ Радянського Союзу за
успіхи у розвитку народного господарства країни. Андрій Андрійович набув
туристську кваліфікацію походів 4-х категорій важкості, він став майстром гірськолижного
спорту.
З 1973 по 1993 рік турбаза
обслуговувала щомісяця, особливо влітку, по 600 чоловік, а ще 200 розміщувалися
на нічліг у приватному секторі й таким чином загальна кількість через
туристський центр в смт. Ясіня протягом року в середньому проходило до 10-15
тисяч чоловік. І в цьому велика заслуга й А.А. Поп’юка та його команди
інструкторів. Слід відмітити, що на турбазі працювала ціла династія Поп’юків.
Це сам А. Поп’юк, його дружина Валентина, рідні сестри Анна, Василина,
Катерина, племінник Степан та його батько, загальний трудовий стаж яких складав
136 років. А що до батька, теж Андрія
Поп’юка, то при проведенні тематичних вечорів для туристів «У гостях в
гуцулів», «Династія – 136 років» та інших, він не тільки розповідав про свою
сім’ю, а й вправно виводив веселі, сумні, тривожні та деякі інші мелодії на
трембіті, від чого присутні були в захваті.
Андрій Поп’юк разом зі своєю
дружиною Валентиною (в дівоцтві Богуславська, родом з Харкова), виростили і
виховали двох дітей. Син Ігор проживає в м. Харків, а дочка Тетяна живе у м.
Прага. Він також має трьох внуків: Микиту, Іллю та Юлію. Незважаючи на те, що 80 років вже на порозі,
він продовжує займатися домашнім господарством, зустрічається
з своїми співробітниками, а іноді приходить й до турбази, як до своєї рідної домівки.
Микола Ткач
історик, краєзнавець
Немає коментарів:
Дописати коментар