Юрій Іванович Стенчук народився 01.05.1925
року в с. Кваси Рахівського округу за Чехословаччини у селянській сім`ї в якій було троє дітей. Стенчуки
(від поняття стинатия) проживали
досить високо,
в гористому урочищі Папацьинки. Там була земельна ділянка, що її викорчували
їхні предки. А у Квасах цей, тепер великий рід, починався десь у кінці XVII - на початку XVII
століття. Тоді із Жаб`я (тепер смт. Верховина Івано-Франківської
області) через Чорногірський масив у квасівську уголовину
перейшли брат із сестрою. Вони втікали від переслідування поляками, адже були
козацького роду, а козаки чимало завдали їм клопоту, що привело в решті-решт Річ Посполиту до занепаду.
Спочатку
вони наймитували, а потім створили свої сім`ї. Батько, Іван, як на той час, був
досить грамотною людиною, напевно в юнацькі роки за Австро-Угорщини відвідував
школу з угорською мовою навчання,
бо з русинською (українською) мовою тоді шкіл на Рахівщині не було. І крім
занять домашнім господарством обирався одним із перших представником у раді при
бирові, а їх було 12 (щось подібне до сьогоднішніх депутатів, яких тоді
називали валасманами), який відстоював інтереси русинів-українців у Квасах. За
Чехословаччини був керуючим філією одного із тодішніх банків. За радянський час працював
у колгоспі, рятуючи землю свої предків від повного усуспільнення (адже
колгоспникам приділяли тоді 0,25 га землі), щоб тримати корівку і декілька
дробу овець. Мама, Марія (в дівоцтві Молдавчук), займалася
домогосподарством і вихованням дітей.
Юрко ріс здібним і допитливим хлопчиком.
Спочатку навчався у місцевій державній народній восьмирічній школі з русинською
(українською) мовою навчання, де одним із предметів була чеська мова, а потім у
Рахівській горожанській школі, де, уже за Угорщини, вивчав і угорську мову. Із
визволенням села 14 жовтня 1944 року від
угорців, за свідченням старожилів, був учасником бойових дій, хоча ні в
яких збройних сутичках не приймав участь, адже
радянською владою був включений у резерв кадрів.
З лютого 1946 року працює секретарем
Квасівської сільської ради.
Потім був
першим секретарем Рахівського райкому комсомолу і одночасно здобував середню
освіту в Рахівській вечірній середній
школі робітничої молоді, після якої
заочно вчиться у Львівському сільськогосподарському інституті. Згодом його
обирають першим секретарем Рахівського райкому партії, а через певний період
він займає таку ж посаду в Хустському районі. Далі із 1968 року до виходу на
пенсію по віку працює головою Закарпатської обласної ради професійних профспілок і проживає із
своєю сім'єю в Ужгороді.
Скромність, доброта, ввічливість, а іноді й
принциповість, прагнення допомогти людям – ось основні риси характеру Станчука
Ю.І. Працюючи в Рахові домігся, щоб у Квасах
розпочали діяти санаторій «Гірська Тиса» і завод «Конденсатор», який
забезпечував роботою до тисячу робітників із рідного села й інших населених пунктів. У Хусті активно
сприяв будівництву і відкриттю санаторію «Шаян», очолюючи обласні профспілки
дбав у першу чергу, крім інших справ, про розбудову і відкриття нових здравниць
в Закарпатті для оздоровлення людей, зокрема у Хустському районі, Свалявщині,
Ужгородщині, Рахівщині та деяких інших районах. Особливо турбувався про
розвиток художньої самодіяльності у профспілкових колективах. У вільний від
роботи час іноді, з метою відпочинку, ішов з друзями на полювання, що було дуже
рідко.
У рідному селі і Рахівщині й дотепер пам`ятають про Юрія Івановича і згадують зі словами
вдячності.
З жінкою, Галиною Степанівною, вчителькою
української мови і літератури , виростили і виховали двох працьовитих і чесних
дітей, це Людмилу і Володимира, які їм подарували внуків: Віктора, Юрія й
Ігоря.
За свою добросовісну роботу на різних
ділянках отримав шість нагород, серед яких є ордени «Трудового Червоного Прапора»,
«Знак пошани».
Проживши понад 84 роки помирає 31 жовтня
2009 року і його ховають в Ужгороді.
Микола
Ткач
історик,
краєзнавець
Немає коментарів:
Дописати коментар