![](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhz5ghcT7x6G-DaWnJdEanLH69ODCTFomsx_qqLFffc_DhrbxPyGlBv208F9aOWAJWMtieSffU0oZcYI7hKcc9XxwZh3TCFnUj8LFvYzwfjKWeOX7EEqYTLIsU4cWxoFU019zjVJGE20308kNyAvKYEAyDUhedReP8l5W4GjL0dKR9uYh-Tqj7kJaCQb4c/s320/%D0%B8%D0%B7%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5_viber_2023-11-01_12-36-09-549.jpg)
Ad infinitum
До Інтермеццо
Сонце ласкаво у щоки цілує,
мовчки гудять і шепочуть сади.
Спека показує свою натуру,
червень лишає на тілі сліди.
Літо миттєве до вічності лине
в обіймах вітру, в застиглій тиші.
Небо, дивлюся, спокійне і синє,
проміння сонця мене колише.
І ниви у червні, в повітрі спека,
весь світ – так ніби не проминає,
завмер, стоїть; кудись дуже далеко
моя утома вже відступає.
літо,2020
Ad
infinitum
З
латинської "знову і знову, до безкінечності". У спекотні літні дні
може здаватися, що світ зупинився, завмер. Але це була приємна пауза - сповнена
спокою.
Твір
має присвяту - До Інтермеццо. Інтермеццо - твір Михайла Коцюбинського. Ця новела
стала натхненням для певних образів, адже вона саме про те, як важливо іноді
взяти перерив від буденної суєти, і як у цьому нам може допомогти природа.
Немає коментарів:
Дописати коментар