Гуцулія – це коштовний смарагд у розкішній короні
України
(О. Масляник)
Там, де
гори-Чорногори, зелені Карпати,
живуть сини України – гуцули
завзяті.
Де Черемош, Прут і Тиса – вода
студененька,
Пригортає Гуцульщину
Україна – ненька.
( Із Гімну
Гуцульщини)
Отож браття-гуцулики, сходімси докупи,
Аби нашу незалежність не змогли звернути
На державу попрацюймо, душу їй віддаймо,
Тай забудем негаразди, житимемо файно.
(із Гімну Гуцульщини)
Гуцульщина…. Одне слово, а як
багато в ньому героїчного, легендарного, історичного. Здається невеликий регіон, розташований в
мальовничих Карпатах, покритий зеленими лісами, оповитий синіми хмарами, а
виглядає, немов писанка в лоні просторої України.
Відпочиваючи в Карпатах, Михайло
Коцюбинський написав рядки, які неможливо не процитувати і через сто років,
коли мова йде про Гуцульщину:
«Якби Ви знали, який це
дивовижний, майже казковий край куточок з густо зеленими горами, вічно
шумливими гірськими річками, чистий і свіжий, наче вчора народився. Мова,
звичаї… гуцулів, які проводять усе літо зі своїми стадами на вершинах гір,
настільки своєрідні і барвисті, що почуваєш себе перенесеним у якийсь новий, незнаний
світ, Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули з
багатою своєрідною психікою, буйною Фантазією, дивними звичаями і мовою . Цей рідний світ гуцульського краю,
отчого дому настільки тебе зачаровує, що проносиш його в серці через все своє
дитинство, юність, зрілість. Хочеться постійно бути в ньому, бо він надає тобі сили, кріпості, духу протягом
усього твого життя, де б ти не був».
Чи можна стати гуцулом,
«погуцулитися»? Очевидно що ні, генетику
не обманути. Однак чи може не стати гуцулом той, хто змалку на все життя
увібрав у себе пахощі полонинського літа, стрімкі узверхи, невтримний аркан,
любу серцю говірку. Гуцулія для нього стала рідною гаванню, до якої щораз верталася
намарно суєтою-буднями душа, озивалася на доглибинному рівні, віддзеркалювалась на молекулярному
зрізі.
12 липня в читальній залі Рахівської районної бібліотеки нас об’єднала презентація книги «Гуцульшина у Львові», редактором якої є
заслужений журналіст України, лауреат премії ім. В. Чорновола, уродженець м.
Рахова ("Гуцульського Парижу") Олександр Масляник.
Олександр Масляник, народився 5
серпня 1956 року в Закарпатському
гуцульському місті Рахові, зачарованому в теплих долонях гір, на берегах
швидкоплинної Тиси, в родині журналіста.
Мальовничі овиди рідного краю означили свої карби на світосприйняття
майбутнього газетяра, публіциста й літератора. Ласкава доля подарувала численні
пам’ятні зустрічі з людьми високого духу й чину, а журналістські дороги повели
через чотири континенти у майже 35 країн світу – і все це дозволило розширити
обрії пізнання, пильніше зазирнути углиб такого простого і водночас складного
життя.
Зі старого родинного обійстя у
центрі Європи проглядався гостроверхий Менчул, через дорогу то жебоніла, то
ревла валунами швидкоплинна Тиса, манила-кликала далека Бодзьора на
незворушному Скуруші своїми сіянками, оборогами й оповідками старого гуцула
Николи Папариги, який допоміг відкрити глибокі горизонти цього ласкавого влітку
й суворого високими снігами й морозами, овіяного легендами й старосвітськими
віруваннями високогірного краю, його людей, найдобріших у світі!
Головний редактор газет
«Український шлях», «Газета.ua», „Євро
– 2012», журналу «Гражда». Нова пристрасть – гуцулознавство, донині
перебуває у неперервному творчому відрядженні Гуцульщиною, об’їхав увесь регіон, проводить пошуково-дослідницьку
роботу. Публікує розлогі розвідки про
Гуцульську республіку та Карпатську Україну.
За книгу публіцистики, нарисів та есеїв
«Люди з Вавилону» став лауреатом премії ім. В. Чорновола. Автор книги новел та
оповідань «Каміння на всіх» , поетичної збірки «Згадай мене у вранішній
молитві…».
Заслужений журналіст України, удостоєний найвищої нагороди Національної
спілки журналістів України – відзнаки «Золоте перо».
Почесний громадянин м. Рахова. Це звання
найвагоміше і найцінніше з понад десятка отриманих нагород.
У родині Масляників з пошаною ставилися до
гуцульських традицій, ба більше – ті традиції стали родинними. А хоронителькою
родинного вогню, традицій є мати Єва
Масляник – прародителька , оберіг, і фамільний карб.
Пропонована увазі читача книга «Гуцульшина у Львові» -
перша спроба узагальнити кілька десятилітню діяльність суспільно-культурного
Товариства « Гуцульщина», що у древньому галицькому місті Лева не дало згаснути карпатській ватрі, перша
презентація якої відбулася у м. Львові. Головні
герої книги – вихідці з Гуцульщини, з різними долями І проблемами, але
єднає їх палка любов до прадідівського краю, до колоритного субетносу, його
традицій і багатої культури.
Це книга, як незбагненна
гуцульська душа. У світ широкий пішла унікальна 250-сторінкова книжка з 475-ти
світлинами – «Гуцульщина у Львові», яку творили 135 авторів. Це оповідь не лише
про товариство «Гуцульщина» у столиці Галичини, а пристрасна сага про великий і
багатий талантами материк високої
духовної і матеріальної культури, що йменується в Україні Гуцулією –
батьківщиною Довбушевого роду. Не може
не радувати те, що упорядники не замкнулися на окремо взятому товаристві, а
зуміли відтворити широчінь і глибину гуцульської душі. Адже, справді.
Гуцульський субетнос привносить у духовну скарбницю українців ні з чим
незрівнянний, дужий і величний голос трембітарів Карпат!...
Закарпатська Гуцульщина – край
мудрих і відважних, які з високих гір, де найбільшим скарбом були ікони,
Біблія, «Кобзар» Шевченка, вишиванки й кептарі – приїхали до Львова й стали
гордістю – академіками, професорами, військовими, письменниками, керівниками
підприємств, менеджерами, креативними і пізнаваними. Львів збагатився
гуцульським духом.
Це непересічна книжка – саме про це. Її
зроблено актуально, вчасно, потужно, на високому науковому і поліграфічному
рівні, продумана й осмислена, доцільно структурована, мистецьки оформлена –
такі оцінки отримало видання «Гуцульщина у Львові», де наче в тугому перевеслі,
міцно переплетено все – Душа, Серце, Доля.
У книзі уміщено відомості про
знатних гуцулів – закарпатців, які мешкають у Львові. Скульптор Юрій Гавюк, чиї
роботи прикрашають рідний Рахів і Львів, художник і дослідник мистецтва Микола
Козурак, хореограф Василь Піпаш, підполковник і поет Володимир Тимчук, лікар
Віра Рибак-Загоруйко та чимало інших уродженців Срібної Землі ніколи не
переривали духовного зв’язку з рідним краєм.
Львів… Древній град князів
Данила, Лева. Місто високого національного і духовного стану, європейської
культури. В цьому майже мільйонному українському центрі значний відсоток
належить й етнічній гілці нашого народу – гуцулам. Протягом багатьох років всі
гуцули-львів’яни виношували думку про
єдине осердя, яке б тримало їх вкупі, зігрівало єдиною ватрою, кликало до
спільної мети, де б можна було почути рідне слово, присмачене гуцульським
говором, почути голос Карпат… Нарешті мрії стали реальністю, 20 січня 1991 року
до Львова було запрошені колективи колядників з різних теренів Гуцульщини.
Власне тут було засновано товариство під вичерпною назвою «Гуцульщина». Тоді ж
було обрано першого голову Товариства – Дмитра Геника. Естафету Д. Геника
підтримала молода верства львівських гуцулів. Товариство, яке очолили спершу
Богдан Дудзяний, а пізніше – Василь Коржук, продовжує бути надійною гаванню для
побратимів, які співпрацюють у Львові і надають підтримку селам та містам
Гуцульщини.
Василь Коржук – голова
суспільно-культурного Товариства «Гуцульщина» у Львові та заступник голови
Всеукраїнського товариства «Гуцульщина». На святкуванні 20-річчя Товариства
«Гуцульщина» у Львові сказав: «Гуцульщина для мене – це насамперед мамина
співанка, дужі і працьовиті дядеві руки, овиди рідного краю за вікном старої
гуцульської хати, те, що навічно закарбувалося в серці і буде зі мною до
останнього подиху. Це полонини, вкриті смереками і буками, що стають у задумі,
мов віковічні стражі миру та спокою, і серед цієї тиші мелодійною скрипкою
звучить музика про гори, про гуцулів, про Україну! У древньому Львові наші душі
зігріває правічна карпатська ватра, якій ми не дамо згаснути».
З нагоди 20-ліття
суспільно-культурного Товариства «Гуцульщина» у Львові за ініціативи його
голови Василя Коржука було засновано найвищу нагороду – відзнаку «Патріот
Гуцульщини».
Високе звання «Заслужений гуцул
України» засновано Всеукраїнським товариством «Гуцульщина». Удостоєні почесної
відзнаки такі члени суспіль-культурного Товариства «Гуцульщина» у Львові:
Геник Дмитро (посмертно), Цвілинюк
Микола, Луців Олександра, Библюк Нестор, Коржук Василь, Гнатюк Михайло, Масляник Олександр, Негрич
Микола, Бендак Юрій.
За ініціативи голови Товариства
«Гуцульщина» Василя Коржука були засновані почесні звання «Гуцул і гуцулка
року». Вони присвоюються рішенням Ради Товариства найбільш активним і діяльним
протягом року.
Товариство «Гуцульщина»
поставило мету – задля збереження та примноження нашої самобутньої духовної і
матеріальної культури – об’єднати творчі сили гуцулів,
які проживають У Галичині, на Буковині, Закарпатті і за кордоном. Першим
таким задумом став перший Міжнародний
Гуцульський фестиваль, який відбувся 27-28 вересня 1991 року на Верховинській
полонині Запідок. Ця неординарна на той час подія викликала приємні враження,
відгуки і дала початок розвитку фестивального руху у Карпатському регіоні та за
її межами. Отож, як співається у фестивальній пісні:
Горить фестивальна ватра,
несе тепло і радості цвіт.
Гуцульщино, ти чогось варта –
хай знає про тебе весь світ!
За 22 роки фестивалі ще 19 разів позачергово проводилися у різних районах і містах Гуцульщини. У головному місті Буковинської
Гуцульщини , чарівній Вижниці,
краю смарагдових лісів, дзвінких потічків і стрімких рік – «Гуцульськму Парижі» м. Рахові, гірському куточку – Путилі,
мистецькому центрі Гуцульщини – Косові, чарівній
Яремчі, Коломиї ,та Гуцульській столиці
- Верховині. Рахів буде приймати
фестивальну естафету у 2015 році.
Гуцулом не можна стати – ним
можна народитися і бути, а зрозуміти цей дивовижний край це прекрасна
можливість і мудрий дар, бо тільки тут можна скуштувати справжньої овечої
бринзи, тільки тут роблять найтепліші у світі ліжники, тільки вишита довгими
вечорами в гуцульській хаті сорочка ще довго і романтично пахнутиме димом від
смерекових дров, що горіли у печі.
Моя Гуцульщино, мій радісний світе,
Я лину до тебе щодня й уві сні,
Щоб знову почути чарівну трембіту,
Бо спів її в серці, з дитинства в мені,
Красу зеленаву шовкового поля
І шепіт смерічок – гордунь лісових,
Тремтливісь берізок, дівочий їх погляд,
Напитися б соку цілющого з них!
І пісню вівчарську почути на плаї,
І дихання вітру хочется так…
Моя Гуцульщино, о рідний краю,
Красо смерекова, казкових Карпат.
Мають гуцули, щось таке, що не дає їх сплутати ні з ким іншим. Вони
зберегли чистоту православ’янської мови…. Ні в кого більше ви не знайдете таких перлин,
як «плай», «легінь», «маржина», «шувар»… А вишиванки, сардаки, кептарі,
писанки. А ще гуцул робив бартки, пістолі. Тією зброєю і впертою вдачею боронив
свою гідність і не тільки свою.
Дякую,Боже, за сьогоднішній день,
Дякую, Боже, за ранок.
Дякую. Боже, за те, що живем,
І зустрічаємо з сонцем світанок.
За щастя і радість, любов до життя,
За Храм, що зібрав нас докупи,
За творчість, наснагу, нестримність бажань,
І силу Гуцульського Духу.
За силу Небесну, що творить добро,
Й веде нас в незвідані далі.
Дякую, Господи, просто за те,
Що ми на Землі Українці.
В рамках цього дійства Олександр Гаврош презентував свою книгу "Блукаючий народ" про найдавнішу українську еміграцію у Сербію.
Яворенко М.В.
Зварич Г.М.
Почесні гості цього файного
дійства:
Ярослав Думин – міський голова
Дмитро Ватаманюк – голова Всеукраїнського товариства „Гуцульщина”
Калина Ватаманюк – головний редактор „Гуцульського календаря”
Василь Коржук – голова товариства „Гуцульщина” у Львові,
заступник голови Всеукраїнського товариства „Гуцульщина”
Володимир Гаюк – віце-президент світового християнського
конгресу, Заслужений працівник культури України
Юрій Гав´юк -
скульптор, почесний громадянин Рахова, член Національної спілки художників
України (Львів)
Олександр Гаврош – журналіст, письменник, кіносценарист,
лауреат літературних премій „Коронація слова” (Ужгород)
Саманта Рац – Стоїлкович – поетеса з Руського Керестура (Сербія)
Володимир Піпаш – краєзнавець, автор книги „Закарпатська
Гуцульщина”, кандидат історичних наук (Ужгород)
Микола Ворохта – член Національної Спілки художників України
(Одеса)
Василь Гейніш – заслужений журналіст України, редактор (Буковина)
Едуард Зелінський – голова селища Ясеня, голова Закарпатської
обласної організації „Гуцульська столиця”
Олександр Гав´юк – член Національної спілки художників України
Юрій Павлович – заслужений митець народної творчості
України, лауреат престижної мистецької премії ім.
Данила Щербаківського, володар Гран-прі ХІІ Міжнародного гуцульського фестивалю
Володимир Звонар – член товариства „Гуцульщина” у Львові, директор ткацької фабрики
Микола Кокіш – фармацевт та дослідник Закарпатської Гуцульщини.
Немає коментарів:
Дописати коментар