На допомогу фахівцю: Історична довідка до 120-річчя від дня народження Степана Клочурака

 

  „Дякую за кожний новий ранок” 

78.32(4Укр-4Зак)

Д-99

Видання інформує про життєвий шлях громадсько-політичного діяча, журналіста, президента Гуцульської республіки, уродженця Рахівщини Клочурака Степана Степановича.

Розраховано на бібліотекарів та читачів, які цікавляться даною темою.

 Зміст

1. Життєпис
2. Гуцульський зрив
3. Твори, де Степан Клочурак виступає персонажем (образом для нього)
4. Література

1. Народився Степан Степанович Клочурак 27 лютого 1895 р. у с. Чорна Тиса Рахівського району в багатодітній селянській родині. У 1901 р. пішов до сільської народної школи. 1905-го року батько записав його до 4 класу угорської католицької початкової школи в Ужгороді для вивчення угорської мови. Через рік юнак вступив до Ужгородської угорської гімназії, а 1910-го перевівся до класичної гімназії м. Мараморош-Сиґета, яку успішно закінчив 1914 р. У 1915 р. його призвали до австро-угорської армії і відправили на російський фронт. Там йому надано офіцерського звання підпоручика. Після поранення тривалий час лікувався, а в 1917 р. опинився на румунському фронті. Звідти у 1918 р., коли розпалася Австро-Угорщина, С. Кочурака перевели до Праги.

У листопаді 1918 р. повернувся до Ясіня, де того ж місяця відбулися збори селян під його головуванням, які обрали народну раду. Після окупації східної частини Закарпаття румунськими військами члени Ясінянської ради були арештовані й відвезені до Мараморош-Сиґетської в’язниці. Всіх звільнили, крім Степана Клочурака, якого віддали військовому суду й засудили на 6 місяців ув’язнення. Українська дипломатична місія в Румунії визволила його й відправила в Україну. У 1919 р. він повернувся до Ясіня, потім переїхав до Ужгорода.

У 1920 р. він став одним із засновників крайового товариства «Просвіта». Цього ж року Степан Клочурак став членом соціал-демократичної партії, обраний до її 

Газета "Вперед",
С. Клочурак був редактором
цієї газети

президії й призначений відповідальним

редактором її друкованого органа – тижневої газети

«Народ», перейменованої у 1921 р. на «Вперед». 1926 р. вийшов із партії і створив фірму зі сплаву лісу до Великого Бичкова, яка в роки економічної кризи збанкрутувала.

1934 р. організував українське крило Аграрної партії і став головою її української секції, друкованим органом якої стала газета «Земля і воля», а її головним редактором – С. Клочурак.

Степан Клочурак і Августин Волошин

В часи автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України працював у газеті «Нова свобода», був особистим секретарем прем’єр-міністра Авґустина Волошина, брав участь у просвітянських з’їздах у Перечині й Рахові. У січні 1939 р. обраний членом проводу УНО, з 12 лютого 1939 р. – послом сойму Карпатської України, згодом – міністром господарства і військовим міністром.

Академік Микола Мушинка з рідною сестрою

Клочурака Анною

Після окупації краю в Празі очолював ліквідаційну канцелярію уряду Карпатської України в екзилі, а з визволенням столиці Чехословаччини у травні 1945 р. був затриманий радянською службою «Смерш» і вивезений до Москви, де особливою нарадою при МДБ СРСР 26 грудня 1945 р. був засуджений на 8 років виправно-трудових таборів за участь у так званій «українській націоналістичній організації». Покарання відбував у таборах Сухої-Безводної та у Воркуті. Після звільнення 1957 р. виїхав до родини в Прагу. Написав першу частину спогадів під назвою «До волі».

Помер 8 лютого 1980 р. в Празі, де й похований. Реабілітований 26 березня 1990 р.

2. 97 РОКІВ ТОМУ ЗАКАРПАТСЬКІ ГУЦУЛИ СТВОРИЛИ ВЛАСНИЙ ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ ОРГАН, ЯКИЙ ОГОЛОСИВ ПРО ПРАГНЕННЯ ПРИЄДНАТИСЯ ДО УКРАЇНИ. ОДНАК ЦЬОГО НЕ СТАЛОСЯ ЧЕРЕЗ КОРОТКОЗОРІСТЬ КЕРІВНИЦТВА ЗУНР.

Осінь 1918-го принесла не тільки поразку країн Четверт­ного союзу в Першій світовій війні, а й ознаменувалася хви­лею національно-визвольних революцій народів Центрально-Східної Європи. Український національно-визвольний рух дуже швидко набув широко­го розмаху й охопив не лише населення колишніх підавстрійських земель Галичини та Північ­ної Буковини, а й територію під­контрольного угорській владі Закарпаття.

Наприкінці жовтня – на почат­ку листопада 1918-го в Угорщи­ні відбулася демократична рево­люція, внаслідок якої до влади прийшов уряд на чолі з лідером опозиційних сил Міхаєм Карої. 16 листопада того самого року в країні було проголошено рес­публіку. Новий уряд задеклару­вав право національних меншин на самовизначення, однак за будь-яку ціну намагався зберегти єдність земель корони Св. Стефана. У цей час на слов’янських і румунських землях, які рані­ше перебували під угорським контролем, виникли національ­ні органи влади, що закріпили розпад багатонаціональної імпе­рії та відокремилися від Угор­щини. Закарпаття було єдиним слов’янським краєм, який після краху Австро-Угорської монархії залишився у складі Угорщини.

Закарпатська Гуцульщина з огляду на своє географічне роз­ташування (північно-східна гір­ська частина краю), а також на міцні етнографічні зв’язки з галицькою та буковинською час­тинами була особливим регіоном Угорської Русі, яка, попри політи­ку мадяризації, на момент розпа­ду дуалістичної монархії зберіга­ла відносно високий рівень етніч­ної свідомості населення, яке постійно відчувало спорідненість із сусідніми жителями Гуцуль­ського краю.

ЯСІНСЬКА РАДА

Революційні події кінця жовтня 1918-го та повалення монархії Габсбургів викликали значне під­несення в місцевого населення. Вже 3 листопада задля захисту селян від дезертирів і мародерів з фронту в с. Ясіня на Гуцульщині (нині Рахівський район Закар­патської області) було організовано народну міліцію, до якої увійшли колишні військовослужбов­ці австро-угорської армії на чолі з поручиком Степаном Клочураком. Цього самого дня вони роз­зброїли підрозділ угорських жан­дармів і прикордонників у селі та призначили на посаду його ста­рости замість угорця місцевого мешканця Дмитра Маснюка.

8 листопада цього самого року в центрі Ясіня було прове­дено багатотисячне віче, в якому взяли участь мешканці села та його околиць. На зібранні ухва­лили резолюцію про об’єднання з Україною. Водночас народним голосуванням було обрано пред­ставницький орган – Українську Народну Раду на чолі зі Степа­ном Клочураком. До її складу уві­йшли 42 особи, з яких 38 укра­їнців, двоє німців і двоє євре­їв. Обрані члени складали при­сягу на вірність місцевій грома­ді. Новостворена Рада першою в краї заявила про свою укра­їнську орієнтацію й прагнення до об’єднання з Україною. Вона перебрала на себе законодав­чі функції. Крім того, було ство­рено виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб, а також Гуцульську народну самооборо­ну, що сформувалася з підрозді­лів народної міліції та доброволь­ців (200 осіб).

Головною рисою, яка виріз­няла Гуцульську Народну Раду з-поміж інших подібних представницьких органів, що діяли на Закарпатті у 1918-1919 роках, було те, що вона за демократичним принципом сформува­ла власні органи самоврядуван­ня, які впорядковували та рефор­мували життя громади Ясіня та її околиць, а також організувала власні збройні сили.

Завдяки діяльності різних комі­сій, які були створені в структу­рі Головної управи Ради, зокрема, харчової, торговельної, лісо­вої, шкільної, адміністративної, військової та скарбової, вдало­ся частково відновити соціально-економічний стан післявоєнної напівзруйнованої Ясіні та її око­лиць. Було взято під контроль усі продовольчі запаси, розро­блено план їх поповнення, вела­ся боротьба зі спекуляцією, бан­дитизмом. Розпочалися роботи з будівництва доріг, реконструкції мостів, спорудження приміщень для громадських, адміністративних та військових установ, народних шкіл. Відповідні комісії надавали продовольчу та соціальну допомо­гу інвалідам, бідним гуцульським родинам, дітям-сиротам. Вдало­ся відновити діяльність народної школи, де навчання проводилося українською мовою. Місцеві орга­ни організували роботу культос­вітніх установ, які, зокрема, агіту­вали за приєднання Закарпаття до України.

«ПІДТРИМКА» ЗУНР

Головним завданням Укра­їнської Народної Ради в Ясінях на початковому етапі її існування стало встановлення кон­тактів з Державним секретарі­атом ЗУНР у Станіславові. Для ведення офіційних перегово­рів з представниками західно­української влади щодо мож­ливості приєднання східних районів Закарпаття до скла­ду України в середині листопада 1918 року було направ­лено делегацію на чолі зі Сте­паном Клочураком. Під час зустрічі з державним секре­тарем Сидором Голубовичем закарпатські посланці переда­ли копію протоколу засідан­ня Гуцульської Народної Ради про прагнення об’єднатися з Україною. Однак прем’єр-міністр ЗУНР заявив, що з огля­ду на несприятливу ситуа­цію на українсько-польському фронті уряд не може надати військово-політичну допомо­гу закарпатським українцям і що вони мають взяти всю ініці­ативу в свої руки. У результаті поїздки в структурі Державного секретаріату ЗУНР було ство­рено Секцію пропаганди для угро-русинів, яку очолив Сте­пан Клочурак. Не маючи намі­ру вбивати клин у відносини із сусідньою Угорщиною, через територію якої проходили важ­ливі лінії постачання зброї, амуніції, медикаментів, сиро­вини та українських військово­полонених, західноукраїнський уряд вирішив підтримувати закарпатських гуцулів неофі­ційно.

Намагаючись відновити свій контроль над північно-східними гірськими районами Закарпаття, угорська влада наприкінці грудня 1918 року відправила до Ясіня урядового комісара Кальмана Фізешірі, уповноважено­го розслідувати факти «банди­тизму» та «анархії» в регіоні, а також каральний батальйон у складі 620 осіб для наведен­ня «порядку». З поверненням угорських військ було роззбро­єно підрозділи народної міліції, скасовано Українську Народ­ну Раду в Ясіня, що перейшла в підпілля, відновлено угорську мову в школі та в урядо­вому спілкуванні, а на всі поса­ди місцевої управи призначе­но колишніх угорських урядов­ців. У краї почалося пересліду­вання українського національного руху.

У січні 1919 року делегація Гуцульської ради на чолі з Клочураком виїхала до Станіславова, де взяла участь у засідан­ні Національної Ради Західної України, на якому було прийня­то рішення про злуку ЗУНР та Української Народної Республі­ки (Наддніпрянська УНР) в одну соборну державу. Закарпатські представники Степан Клочурак та Юлій Бращайко були обра­ні до складу Трудового конгре­су, що мав зібратися 26 січня 1919 року в Києві. Незважаючи на декларації про возз’єднання, Закарпаття залишалося під військовим та політичними контролем Угорщини. З огля­ду на складну ситуацію на українсько-польському фрон­ті та намагання уряду ЗУНР не псувати відносин з Угорською Народною Республікою Укра­їнській Народній Раді в Ясіні було відмовлено у військовій допомозі. Закарпатські україн­ці мали власними силами орга­нізувати повстання проти угор­ської влади та домогтися при­єднання краю до України. Дер­жавний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський погодився тільки на неофіцій­ну відправку групи старшин і вояків Української галиць­кої армії як добровольців на допомогу в організації майбут­ніх збройних сил на Закарпатті.

ВЛАСНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ

За попередньо узгодже­ним планом під час проведен­ня традиційного колядуван­ня на православне Різдво у ніч із 6 на 7 січня 1919 року в с. Ясіня Степан Клочурак разом з однодумцями братами Климпушами, Дмитром Німчуком та Михайлом Сабадюком таємно зібрали 86 озброєних гуцулів, членів роззброєної угорцями Гуцульської народної оборони, до яких долучилися 23 старши­ни і вояки-добровольці УГА, які вночі прибули з Коломиї. Цієї ж ночі озброєний загін зі 109 осіб, очолюваний Степаном Клочураком, скориставшись святковим настроєм, без жод­них втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону разом з полковником та чотир­ма офіцерами, підрозділ прикордонної жандармерії, захо­пив залізничну станцію, пошту та всі урядові установи в селі, обірвав телефонне сполучення з Раховом.

8 січня 1919 року на загаль­них зборах мешканців Ясіня та навколишніх сіл було відновле­но Українську Народну Раду, що проголосила незалежну Гуцуль­ську Республіку й у спеціально­му зверненні закликала насе­лення Закарпаття до збройного опору угорському пануванню. Законодавчим органом сфор­мованого державного утво­рення стала Українська Народ­на Рада у складі 42 осіб (пар­ламент), а виконавчим – спе­ціальні секції Ради (уряд) із 12 членів, які щотижня звітували про виконану роботу. Поста­нови Ради мали силу зако­ну, за дотриманням якого сте­жив місцевий суд. Також було створено військовий суд.

Війська (1100 осіб) зайня­ли Марамарош-Сигіт. Однак на цей населений пункт висунула претензії сусідня Руму­нія, переважаючі війська якої 17 січня оточили місто. Укра­їнське командування на чолі з сотником Маєр-Михальським після безуспішних переговорів з румунським штабом наказало власним військам без бою від­ступати до Великого Бичкова. Під час відступу поблизу Сигітської Комори через необачність українських старшин два гуцульські загони потрапили в оточення румунських військ. Як наслідок – 18 осіб було вбито, 39 поранено й велику кількість взято в полон. Після цієї пораз­ки окружна команда ЗУНР у Коломиї віддала наказ про від­кликання всіх галичан із тери­торії Закарпаття, побоюючись збройного конфлікту з Румуні­єю та Угорщиною, і залишила таким чином Гуцульську Респу­бліку сам на сам із ворогами.

ОСТРІВ УКРАЇНСТВА

21 січня 1919 року, за кіль­ка днів після невдалого наступу військ Гуцульської Республіки на Сигіт, у Хусті відбувся з’їзд делегатів від Рад Угорської Русі, який ухвалив резолю­цію про прилучення українців-русинів північно-східних комі­тетів Угорщини до складу Укра­їнської соборної держави і про­сив українські війська зайняти ці території. Однак наявних вій­ськових засобів для реалізації цієї мети уряд соборної Україн­ської Народної Республіки, яка була проголошена 22 січня на Софійському майдані в Києві, на той час не мав. У першій половині 1919 року східну час­тину Закарпаття до Берегово­го окупували румунські війська, центральна з Мукачевим пере­бувала під контролем угорців, а західну разом з Ужанською долиною зайняли чехословаць­кі війська.

На Софійському майдані в Києві, на той час не мав. У першій половині 1919 року східну частину Закарпаття до Берегово­го окупували румунські війська, центральна з Мукачевим перебувала під контролем угорців, а західну разом з Ужанською долиною зайняли чехословаць­кі війська.

Єдиним острівцем незалеж­ності в краї залишалася Гуцуль­ська Республіка. Після трагічних подій у Сиготі гуцуль­ські війська відступили на око­лиці Ясіні й надалі контролю­вали цю територію до почат­ку червня 1919-го. На початку квітня 1919 року Степан Клочурак домігся від державно­го секретаря Західної Облас­ті Української Народної Рес­публіки (ЗОУНР – нова назва ЗУНР після об’єднання з УНР) Сидора Голубовича надання економічної допомоги Гуцульщині. Обіймаючи посаду пред­ставника Закарпаття при уряді ЗУНР у Станіславові, Клочурак забезпечив постачання з Гали­чини продовольства та нафти в обмін на деревину, таким чином створивши можливість для реалізації соціальних і про­довольчих програм для насе­лення. Було відновлено заліз­ничне сполучення з Раховом, Коломиєю та Станіславовим, реконструйовано зруйновані війною сільські будівлі, почали функціонувати школи.

Остаточно Гуцульська Рес­публіка припинила своє існу­вання 11 червня 1919 року, коли Ясіня зайняли румунські війська та заарештували чле­нів Української Народної Ради. Напередодні румунської оку­пації Гуцульська рада встигла ухвалити меморандум про приєднання східної частини Закар­паття до складу Чехословацької Республіки. 10 вересня 1919 року Сен-Жерменський мир­ний договір, укладений на Версальській мирній конференції з Австрією, зафіксував входжен­ня Підкарпатської Русі до скла­ду Чехословаччини.

3. Твори, де Степан Клочурак виступає персонажем (образом для нього): „Дякую за кожний новий ранок”,  «Лицар волі», «Гуцульська республіка», «Назустріч волі»

4. Література

Клочурак, С. С. До волі : [спомини] / С. С. Клочурак ; передм. : М. І. Мушинка ; В. Шандор. – Ужгород : Ліра, 2009. – 184 с. : портр.

Мушинка, М. Лицар волі : Життя і політично-громад. діяльн. Степана Клочурака / М. Мушинка // Ужгород : Поличка “Карпатського краю”, 1995. – 282 с.

Мушинка М. І. Лицар волі : життя і політ.-громад. діяльн. Степана Клочурака/ М. І. Мушинка. – Вид. 2-е, змін. і допов. – Ужгород: Ґражда, 2011.– 448 c. :c-портр. 

Березів, М. Президент Гуцулської Респуліки : [С. Клочурак] / М. Березів // Укр. слово. – 1996. – 15 лют.

Вегеш, М. Степан Клочурак : до 100-річчя з дня народження / М. Вегеш // Календар “Просвіти” на 1995 рік. – Ужгород : МПП “Гражда”, 1995. – С. 50-51.

Довганич, О. Посли (депутати) першого сойму Карпатської України. Клочурак Степан Степанович / О. Довганич // Європа-Центр. – 2008. – № 4 (24) груд. – С. 27-28. : портр.

Із книги Степана Клочурака : [до 90-річчя Гуцул. Республіки] // Зоря Рахівщини. – 2009. – 7 лют. – С. 7. ; Зоря Рахівщини. – 2010. – 4 лют. – С. 7. ; Зоря Рахівщини. – 2010. – 13 лют. – С. 7. ; Зоря Рахівщини. – 2010. – 20 лют. – С. 7. ; Зоря Рахівщини. – 2010. – 27 лют. – С. 7.

Кальницький, П. Син Карпатської України : до 110-річчя народження Степана Клочурака : [громад.-політ. і культ. діяча] / П. Кальницький // Календар “Просвіти” на 2005 рік. – Ужгород : Закарпат. край. т-во “Просвіти”, 2005. – С. 30-32. : портр.

Масляник, О. Лідеру Гуцульської Республіки С. Клочураку земляки відкрили пам’ятник : [у центрі Ясіня Рахів. р-ну] / О. Масляник // Фест. – 2011. – 20-26 жовт. – С. 4.

Малюта, О. Клочурак Степан Степанович : [про ж-ста, громад.-політ. діяча Закарпаття] / О. Малюта // Малюта, О. “Просвіти” і Українська Державність (друга половина XIX – перша половина XX ст.). – К. : Просвіта, 2011. – С. 451-452. : фото

Микуляк, І. Гуцульський музей імені С. Клочурака – відкрито у Ясінях : [про історико-краєзнав. музей] / І. Микуляк // Зоря Рахівщини. – 2010. – 24 лип. – С. 2. : фото

Мушинка, М. Життя і смерть гуцульського президента : [про С. Клочурака] / М. Мушинка // Краяни Рахівщини. – 2009. – № 1. – С. 2-4. : фото

Мушинка, М. “Прихильником радянської влади на Карпатській Україні я ніколи не був…”. [Знайдено судову справу Степана Клочурака] / М. Мушинка // Карпатський край . – 1995. – № 5-8. – С. 47-52.

Мушинка, М. Ясінський орел долітав… : [ у т.ч. про С. Клочурака]/ М. Муштнка // Карпатський край. – 2002. – № 1-4.– С.41-42. 

Піпаш – Косівський, В. Чи буде в Ясіня вулиця Степана Клочурака, який стояв у підвалин Карпатської України? / В. Піпаш –Косівський // Фест. –2008. – 13-19 берез. – С. 14.

Про присвоєння навчальному закладу Чорнотисянська ЗОШ I-III ступенів імені Степана Клочурака : рішення Рахів. райради двадцять шостої (позачерг.) сес. V скликання від 14.05.2010 р. № 459 м. Рахів // Зоря Рахівщини. – 2010. – 29 трав. – С. 3.

Рубіш, Ф. Ф. Клочурак Степан Степанович : [політв’язень, репрес. із с. Чорна Тиса Рахів. р-ну] / Ф. Ф. Рубіш, О. Д. Довганич // Рубіш, Ф. Закарпатці під пресом сталінського свавілля / Федір Рубіш, Омелян Довганич. – Мукачево : Карпатська вежа, 2009. – С. 150-152. : портр.

Федака, П. Степан Степанович Клочурак : 110-річчя з дня народження громадсько-культурного і політичного діяча (1895-1980) / Павло Федака // Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2005 рік : реком. бібліограф. посіб. / ЗОУНБ ; автор-складач Т. Васильєва. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2004. – С. 92-96.

Пам’ятник С. Клочуракові в смт. Ясіня

Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.

Матеріали підготувала Є.Дідик