понеділок, 7 червня 2021 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Там, де Чорна Тиса Білу доганяє

 ОНОВЛЕНО


Там, де Чорна Тиса Білу доганяє і, звідти тече ріка Тиса по території Рахівщини

         Разом з нашими горами 23 млн. років тому назад, так само як і вони, поступово, почала утворюватися й річка Тиса (на лат. Tissa, Patissus), якій   старогрецький історик Пліній (23-79 рр.) теж дав майже одинаку з римлянами  назву  Патіс (Patis). Виходячи з цих античних термінів можна зробити висновок, що ця назва, очевидно, походить від реліктових дерев під назвою Тис, які вижили тут під час холодів останнього льодовикового періоду, що відбувалося приблизно 46-12 тисяч років тому назад, а в 11 тисячолітті рослинний і тваринний світ поступово ставав таким як тепер і рік почав ділитися на чотири природні цикли. Ці дерева росли навколо нашої головної водної артерії  щонайменше 2 тисячі років,  тобто з часу згадки її Плінієм.

         І як же вона виникла? Можемо лише припустити, що в окремих місцях утворених вулканами гір, в тому числі й з-під магматичних вершин, з підземних джерел починала  витікати вода, утворюючи маленькі  потічки (поточинки), що текли до низу. Протікаючи певну віддаль вздовж  вимитих ними заглибинах, вони поступово почали з’єднуватися у поточини більш наповнені водою, поки в тих чи інших місцях вони не зливалися в повноводні потоки. Їх місцеві люди стали називати «зворами» (в однині просто «звір»), від гулу під час їх течії, що нагадувало їм ричання хижих тварин, зокрема, можливо ведмедів чи вовків, адже ця велика вода разом з ґрунтом скачувала вниз й  каміння, особливо, під час затяжних дощів, що нагадувало селеві зсуви і, все це клекотіло немов  якесь ревіння. 

Таких потоків, які іноді переходили в невеликі річки, у свій час почало текти чим раз більше по всіх схилах, яких людьми названо Чорногірським, Свидовецьким, Марамороським (Рахівськими горами) масивами, або південно-західними схилами Ґорґан і можливо східною частиною Брустурів,  появилося досить багато, які своїми течіями і утворювали нашу головну водну артерію. Протікаючи вони змінювали ландшафт гір, і як наслідок, появлялися  стрімкі схили, великі   заглибини та ущелини із виступаючим камінням, а то й  магматичними скелями, а в деяких  місцях і водоспадами, окремі з яких є діючі і по теперішній час.

         Перш ніж Тиса почала текти як самостійна ріка через територію  Рахівщини, як це відбувається і в наш час, протяжність якої сягає близько 50 км, спочатку її утворили Чорна Тиса (довжина 49 км) і Біла Тиса (довжина 26 км) з витоком висотою 445,7 м над рівнем моря, які зливаються за 2 км вище Рахова, в його присілку Устє-Ріки. Вздовж її течії заплави відсутні із-за гірської місцевості, часом із виступами скал, або представлені вузькою  (30-50 м)  смугою. На окремих ділянках вона є ущелиноподібною, а це дає можливість припустити, що в давні часи її течію перегороджували високі природні кам’яні перешкоди, названі місцевими мешканцями заторами, адже дно річки тоді не було подібне сучасному і, знаходилося значно вище теперішнього. Такі перепони із водоспадами, які воді потрібно було долати, на що йшли сотні, а можливо й тисячі та мільйони років, приводили до появи своєрідних озер і під величезним напором води у басейні Тиси вони поступово руйнувалися. Подібні озера могли утворюватися у багатьох місцях із-за природних кам’яних перепон та лісових завалів, які в різні періоди (льодовикового, тобто тундри, або післяльодовикового) були не однакової величини. Зокрема, це могло мати місце у межах сьогоднішньої Лазещини, частину території якої вчені називають «розломом», що не могло появитися без напору води річки Лазещинка. Це могло також відбуватися у Ясіню (затор нижче Свидівця), у Чорній Тисі (затор   можливо у межах потоку Боркан), в Квасах (затор нижче потоку Тростянць), в Богданській долині (затор в урочищі Гук), у Рахові (затор нижче присілка  Підділ, де тепер знаходиться приміщення дирекції КБЗ), у Вільховатому (затор в урочищі Кутний в межах присілка Підклифа), в Костилівці (затор в урочищі Чумаґ), у Діловому (затори вище Круглого, що в центрі Європи і в урочищі Нориця), у Хмелевому (затор у межах урочища Кузій (Кізій, Козій), у Косівській Поляні (затори в урочищі Гук, нижче Нижнього Подерея і в межах присілка Банський), що на річці Кісва, у Бичкові на річці Шопурка (Шопирка) (затор у межах Загаття) та у Верхньому Водяному (затор на річці Апшиця, можливо на місці злиття з потоком Тьовшаґ). Особливо велика кам’яна перешкода (приблизно висотою понад 2 десятка метрів, якщо не більше) могла мати місце в урочищі Кутний, адже течія ріки Тиса на цьому відтинку декілька сотень метрів тече у зворотному напрямку із-за неможливості розмити нею  твердий камінь у потрібному їй напрямку  і, як наслідок, там закрут дорівнює 180 градусам, що можна  побачити це і тепер.

Після розмивання природних запруд, а вони, в основному, були з каменю, який називають вапняком (він легше від іншого каміння розмивається), якого є вдосталь у Карпатах, (до виверження вулканів тут було море, де він й утворюється протягом не менше як 50 млн. років) і, на місці колишніх озер здебільшого залишаються рівнинні місцевості, де з часом починали селитися люди. Такі рівнини є в межах всіх згаданих місцин та можливо ще й на інших, які підтверджують припущення існування в глибоку давнину заторів із лісовими завалами на ріці Тиса та її притоках і утворених ними озер.

Микола Ткач – історик, краєзнавець

Немає коментарів: