неділя, 2 грудня 2018 р.

Микола Дем’ян: СПОГАДИ ПРО БОҐДАН і ЛЬВІВ


  2 частина(Продовження публікації, початок теми див. частину 1 від 14.11. 2018р.)



«У 1970 р. закінчив Богданську середню школу. Наважився вступати у Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Приймальна комісія, розглянунувши мої малюнки, зауважила, що мені бракує знань з анатомії і техніки малювання академічного портрета. Тому, щоб удосконалити ці знання, за порадою професійного львівського скульптора — земляка із Рахова Кушніра Івана Юрійовича — з вересня влаштувався працювати натурником з погодинною оплатою на кафедру рисунка у цьому ж інституті. Заодно мені дозволили відвідувати заняття з рисунка з першокурсниками вечірнього відділу. І саме ці заняття, а пізніше навчання на вечірніх підготовчих курсах з рисунка й живопису, дали достатні фахові знання для вступу до художнього вузу.
Влітку успішно склав усі екзамени на “4” і “5” в цей же інститут за фахом “Художнє скло” та цього було замало для конкурсу.











Повернувся в рідний Боґдан. Рік працював художником-оформлювачем в Устєріцькому лісництві Рахівського лісокомбінату. Опікувався зовнішньою наочною агітацією — стенди, агітаційні природоохоронні панно — на території лісництва. Було цікаво виконувати тематичні панно великих розмірів на полотні олійними фарбами за власною композицією та відповідним текстовим супроводом.









Навесні 1972 р. призвали на строкову військову службу в залізничні війська. Прослужив два роки в учбовому полку Волгограда, виконуючи обовязки ротного та батальйонного художника оформлювача…».

 «Дайте му клевец в руки, —  зирк нанашко ще на ирщіню, а я вібрав пензлик»

«Після армії вирішив вступати у поліграфічний інститут. Професія книжкового графіка мені була ближчою, ніж фахівця гутного скла, та й колишній керівник студії Василь Дмитрович Зейкан настоював на цьому виборі. А нанашко, мій (хресний), ще на хрестинах сказав: “Дайте йому молоток в руки... щоб став ковалем як батько...”.
Демобілізувавшись влітку 1974 р., приїхав до Львова Склав іспити в Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова (нині Українська академія друкарства) на спеціальність “Графіка”. Конкурс був досить великим, подали заяви 150 абітурієнтів, а в групу графіків набрали лише 15 чоловік. Хоч здав успішно екзамени, особливо профільні, не дуже вірилося, що вдасться подолати такий конкурс. Тому був радісно здивований, коли у першій трійці на зарахування назвали моє прізвище.





















Влітку, після третього курсу, навідався в Ужгород у видавництво “Карпати”. Це було творче знайомство. Показав видавцям творчі роботи і несподівано отримав на художнє оформлення рукопис книги М.В. Яновського “Срібна пряжка. Розповіді про народних митців, а також пропозицію розробити художнє оформлення серії регіональних туристичних путівників-довідників, зокрема першого із серії “Радянське Прикарпаття”. Книга “Срібна пряжка” стала курсовою роботою на четвертому році навчання і першою ластівкою з реально оформлених та ілюстрованих мною книг, що вийшла у світ у видавництві “Карпати” у 1980 р.
Переддипломну практику кілька місяців проходив у видавництві “Карпати”. Закінчив поліграфічний інститут у 1979 р.».









(Із автобіографічного нарису книги «Митець з гуцульського Парижа». Продовження теми в наступній публікації.)


1 коментар:

Анонім сказав...

Файно було за давних часів землю пальчиком пробити тай водички гуцульської сьи напити.